Обо мне        Умею        Творчество        Полет        Контакты   *** Коли ніч цілує моє місто І темрява небо обійма, Лиш чути під ногами шорох листя Я йду до нього, мов зима Ні! Я йду , як літо, спішу, лечу Із ним я, мов весна п’янка А після всього... від холоду плеча Я знову, Знову, мов зима Бо в серці осінь спогадами віє І образ інший очі бачать, Коли торкається, коли цілує вії, Мов вересень, я тихо плачу. *** У моїм бокалі червоне вино За плечима похилився ангел сумний Вже не чутно, вже не видно Все сірий туман застелив. Мене сором огнем обпікає, мов свічка Ти пройшов повз мене, як тінь Ненависть моя - крижаная річка Та не почути тобі моїх голосінь! Я йду, зціпивши всі свої жалі, Мені не треба терпких співчуттів, Лиш тільки ти, лиш тільки б ти За мною обернутись захотів... В мені, неначе в Тихім океані, Змішались холодная і тепла течія, Я йду до тебе в найкращім вбранні — Від тебе йду неначе не своя. Портрети різні малює пам’ять І фотографії нагадують минулих смак, Та серце ці спогади нещадно палить Ну як мені тебе забути, як?.. *** Навіщо ти розсипав біля ніг моїх зірки, Якщо в душі твоїй немає місця для їх світла? Нащо сказав, що любиш ти, Коли любов твоя для мене не примітна? Я не тривожусь, що кохання ти з кимось розділив, З мого вікна не видно чужих планет відблиску Та ти випробувань по вінця вже налив І я не бачу далі бути змісту В очах застигла біль й образа — ти звинив Ти в мої руки - холоду, а в серце — сумнів І той палаючий вогонь згасив А він так пристрасно і ніжно, так горів... *** Вважай, що я тобі повірила, А ти мене так ненароком обманув. Чи я дарма тобі любов довірила? Чи ти про неї геть забув? Дивлюсь у твої очі — там лиш осінь Запитую тебе — а ти мовчиш, Ненароком полюбити — це так просто Навмисно обманути — ще простіш. *** Небо вкрите земними радощами Капають з нього не вода, а сльози Вітер повний небесними пахощами Чи минули чи лиш починаються грози? Доторкнись до смутку мого гіркого І розвій всі сумніви назавжди Я шукала життя тебе такого Тепер просто до мене прийди. Незабаром не буде холодного вітру Заметілі пройдуть, відсніжать сніги Я прийду до тебе у весняній свиті Немов і не було холодної зими. *** Не питай мене, чому на очах моїх сльози Ти нічого, вітре, не знаєш Ти пестиш мої розплетені коси Ти не плачеш, не плачеш Я гойдаюсь з тобою на хвилях вечірніх Ти так ніжно шепчеш мені про любов Це так важко, вітре, залишати коханих Наче розбурхане море, моя кров. Це не сльози, вітре, не сльози Це любов, що болить мені Це у нас бувають раптові морози, Яких не здатні розтопити вогні. Я мовчу і ковтаю краплинки вогню, Лиш на щоках візерунок лишає Я ж за ним, вітре, за край світа піду, А він ніби нічого не знає. *** Грязь превращается в пепел Память — всего лишь в слова И вдруг тот, кого ты встретил Уже тот, кого ты потерял. *** Ты слышишь меня, ты слышишь? Мои глаза осиротели без тебя Ты видишь, что весна, ты видишь? Нам порознь она не даст тепла. Ты чувствуешь, что жизнь застыла? Ей нет дыханья от этой фальши Я не прошла, я не забыла Я просто стала немного дальше Чуть-чуть, полшага отступила Лишь для того, чтоб ты все понял: Любовь нас щедро одарила, А это был лишь зимний холод Дотронуться мне страшно до тебя Я замираю от воспоминаний Но большей боли нет для меня, Чем повода искать для трепетных свиданий Ты слышишь, я с тобой, я всюду! Мой милый, заигравшийся ребенок, Кем ты захочешь, я буду, буду! Разрушь фундаменты высоких стенок Оставь свои бессмысленные предрассудки, Чужие мысли и холодные слова Ведь я же знаю, ты самый чуткий Ты слышишь, я так жду тебя… *** Четыре стихии сердца Где есть любовь, найдется место буре, В глубинах сердца есть тайные хода Тайфуны вмиг взволнуют море, И почернеет водной глади синева. И чайки, нежностью пылая, Отважно бьются о смущенье вод За верность, с криком погибая, Уходят в соленый небосвод. Ветрам бы только порезвиться, Они вздымают бурю в небеса Сока земли им не напиться Им не почем страдалица земля. Где есть песчинка - вьют курганы, На месте искры – вмиг огонь Где теплый ветер, бывают ураганы А там, где ненависть встречается любовь. *** Над тихими твоими признаниями Склонилась нежность и лелеет За отрывками лунных свиданий Не жалеет любовь, не жалеет. *** Не сердись, ты же знаешь, со мной такое бывает: Вдруг бураны сменяют солнечный день И нежность моя вдруг суровою станет Бросаясь словами, мрачнея как тень И вроде бы пыл мой вот-вот и взорвется И сотрутся миры, все пойдет кувырком Но вдруг…так случайно…твой голос коснется И не скажет не слова, но ворвется в мой дом… Вдруг… уляжется буря, замолкнут ветра И дожди не затопят моих кораблей На всю мощь вновь поднимутся паруса Чтоб доплыть до тебя… До далекого света твоих фонарей *** Записка На скомканных листах блокнота Небрежно брошенных на стол Строки из фильма, книги…из чего-то Что ты когда-то посмотрел. Давно написанные фразы Сейчас валяются в пыли Так было раньше, было сразу… А что сейчас? Ведь не ответишь ты… *** Про що мовчать твої вуста Про що так швидко б'ється серце Про що згораєш ти дотла, Коли тепло з теплом зіл'ється? *** Любиш чи ні? Чи на всьому світі є Більш розпалені вогні, Ніж в мені?...   © Kristina.kiev.ua, 2007—2009.         mail@kristina.kiev.ua         447981396